промочити

гу́би вмочи́ти (промочи́ти) / мочи́ти (промо́чувати). З’їсти, випити зовсім мало; скуштувати. (Яким:) Перве (перше) діло: викушайте (випийте), хоч губи вмочіть. Платить нам за горілку не будете (М. Кропивницький); Дарка промочує губи і віддає горнятко назад: вода без смаку (Ірина Вільде).

промочи́ти / промо́чувати го́рло (горта́нь). Випити (перев. про алкогольні напої). Навіть під час богослужіння вмів (піп) викроїти невеличкий “антракт”, вийти в ризницю і промочити горло (Ю. Мельничук); Пісня зміняла пісню, аж доки всі стомилися і хтось сказав, що треба вже промочити горло. Випили, а потім враз загомоніли про давнину,.. про запорожців (Василь Шевчук); — Постривай, пане гетьмане, розкажу все, дай перше промочити гортань (П. Куліш); Зійдуться в шинок людці розважитись, візьмуть півкварти, кварту, щоб було чим горло промочувати (Панас Мирний).

Значення в інших словниках

1. промочити — промочи́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. промочити — див. промочувати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. промочити — ПРОМОЧИ́ТИ див. промо́чувати.  Словник української мови у 20 томах
4. промочити — МОЧИ́ТИ (робити мокрим), НАМО́ЧУВАТИ, ЗАМО́ЧУВАТИ, ЗМО́ЧУВАТИ, УМОЧА́ТИ (ВМОЧА́ТИ), УМО́ЧУВАТИ (ВМО́ЧУВАТИ) (робити мокрим, торкаючись рідини); ОБМО́ЧУВАТИ (занурюючи в рідину); ПРОМО́ЧУВАТИ (просочуючи якоюсь рідиною); ПІДМО́ЧУВАТИ...  Словник синонімів української мови
5. промочити — ПРОМОЧИ́ТИ див. промо́чувати.  Словник української мови в 11 томах
6. промочити — Промочи́ти, -чу́, -чиш гл. Промочить. Подай, каже, пане Остапе, хоч води уста промочити. Рудч. Ск. І. 64. Гей, як заплачу, весь лист промочу. Чуб. V. 755. В ту хаточку і дощик не промоче. Мил. 218.  Словник української мови Грінченка