просо
встромля́ти (су́нути) / встроми́ти (всу́нути) (свого́) но́са ((сві́й) ніс) перев. у що, куди, несхв. Безцеремонно втручатися в що-небудь, переважно в те, що не стосується когось. Уляна таки сварилася з Василем, але за що — зась комусь носа встромляти! (В. Большак); На педагогіці, як святий на самогоні, розуміється (Петро Андрійович), а теж свого носа суне (Ю. Мушкетик); — І дихнути не годен, коли десь не так щось? І всюди встромиш свого довгого носа? (Є. Гуцало); — Куди жінка носа суне, та ще й не одна, то там уже не жди добра (М. Старицький). вти́снути свого́ но́са. А Солов’їха й свого носа туди таки втисла: без неї, бачте, ніде вода не освятиться (І. Нечуй-Левицький). пха́ти но́са. Намагаюсь пояснити Фатеєвій Марії те, куди ліпше було б не пхати носа (Є. Гуцало). су́нути свого́ но́са в чужі́ горшки́ (до чужо́го про́са, в чуже́ про́со, в чужи́й горо́д). — Я ж чужа в цьому селі... Може, й нагорить мені, коли суну свого носа в чужі горшки (В. Кучер); — А я не серджусь, а тільки раджу тобі, Назаре, як молодшому: не сунь свого носа до чужого проса (Ю. Збанацький); З усіх боків можна було чекати, що скажуть: у чуже просо не сунь свого носа (Г. Хоткевич); — Мені здається, що було б правильніше, коли б товариш Сагайдак замість того, щоб сунути свого носа в чужий город, краще попрацював би сам, а ми побачили б, що з того вийде (С. Добровольський).
со́вати (ти́кати, пха́ти і т. ін.) / ткну́ти (свого́) но́са куди, у що. Самочинно втручатися в що-небудь (перев. у чужі справи). З сили-силенної порад і настанов (матері) Валентинові запам’яталася одна, мабуть, найголовніша; не совати носа куди не слід (О. Ільченко). со́вати но́са до на́шого про́са. — Потім, серденько,— зупинив дружину вчитель,— немає потреби Івану Семеновичу совати носа до нашого проса (Ю. Яновський).
Фразеологічний словник української мови