Тоуні Ричард Генрі

(1880–1962) — англійський соціальний філософ та історик економіки. Тоуні народився в Індії, отримав освіту в Рагбі та Балліольському коледжі в Оксфорді. Християнський соціальний моралізм Тоуні та його сильна зацікавленість «соціальним питанням» спершу спонукали його до освітньої соціальної роботи в Тойнбі-голлі в лондонському Іст-енді. Однак швидко переконавшись у тому, що перебудова суспільства є справою, важливішою за доброчинну соціальну допомогу, він поступово став звертати увагу на педагогічні, економічні та соціальні дослідження і на політику. Так почалися його діяльність з освіти дорослих у Товаристві освіти робітників (цим він займався все своє життя) і праця в лейбористських та профспілкових рухах (Тоуні написав багато політичних документів для Партії лейбористів і виступав від імені профспілок на засіданнях комісії Сенкі з питань вугільної промисловості) та в Лондонській школі економіки, де він завідував кафедрою економічної історії. Газета «Таймс» писала з нагоди його вісімдесятилітнього ювілею: «Жодній живій людині ми не завдячуємо такими моральними та інтелектуальними здобутками, як Ричарду Генрі Тоуні…» Частково ці слова стосуються особистих якостей і моральної позиції Тоуні. Однак більшою мірою це стосується його внеску в соціологічну думку Великобританії першої половини двадцятого століття. У низці своїх вагомих праць Тоуні спробував установити причини морального розладу англійського капіталістичного суспільства (особливо в роботі «Користолюбне суспільство», 1921), дослідити аспекти історичного розвитку такого суспільства (особливо в роботі «Релігія і становлення капіталізму», 1931) й окреслити основи альтернативної соціалістичної форми соціальної організації (в праці «Рівність», 1931). Ці ключові праці доповнювалися начерками, промовами, статтями з проблем освіти, соціального реформування, з приводу християнсько-соціалістичної думки і соціалізму. Деякі з цих праць увійшли в збірки «Наступ та інші твори» (1953) та «Радикальна традиція» (1964). Усі разом роботи Тоуні переконливо представляють найвпливовіші і найпоказовіші тенденції англійського соціалізму початку ХХ століття. Відбитком християнського гуманізму Тоуні був соціалізм, що апелював до загальнолюдських цінностей та їх проявів у суспільстві. Таким чином, це був не соціалізм класового панування, економічної детермінованості чи історичної неминучості. Якщо історичні дослідження з проблем розвитку капіталізму надавали працям Тоуні певної подібності до марксистських, то його викриття капіталізму, як і його соціалістична програма грунтуються на зовсім інших підвалинах. У «Книзі загальноприйнятих штампів», написаній якраз напередодні Першої світової війни, Тоуні дійшов висновку про те, що суспільство є «хворим на відсутність морального ідеалу». Ця моральна хвороба і стала темою «Користолюбного суспільства» з його аналізом суспільства, де виробництво і власність відокремилися від будь-яких принципів функціонування та цілей (це ключові слова для Тоуні) і таким чином було узвичаєно моральне беззаконня, за якого ніщо не стримує користолюбства та «індустріалізму». Безлад капіталістичного суспільства, що відбився на його економічному житті, яке перебуває «в постійному стані хворобливого роздратування», має сприйматися як неминучий наслідок притаманного йому морального вакууму. Виступаючи проти такого суспільства, Тоуні висунув доктрину функціональної власності і загальної суспільної мети. У своїх історичних працях Тоуні намагався дослідити, як капіталістична економіка йшла до здобуття своєї свободи від загальних моральних настанов, і показував, що це був один із можливих шляхів історичного розвитку, якому була альтернатива, котра передувала йому і, як здається, могла стати його наступницею. Така альтернатива вимагала від людей вибору своїх суспільних цінностей та волі для втілення їх у життя. У ході своєї освітньої роботи Тоуні намагався спонукати до вироблення активної громадянської позиції, яка б уможливила цей проект. У праці «Користолюбне суспільство» моральний безлад капіталізму був представлений як джерело хаосу в промисловості і сціальної кволості таких суспільств. Подібний зв’язок спостерігається й у творі «Рівність». Тут у ролі базової цінності було висунуто моральну доктрину рівної вартості (це означає, що її положення спираються на засади, відмінні від засад ліберальних принципів справедливого розподілу), а також досліджувалися впливи і наслідки застосування цієї цінності в суспільстві. Мається на увазі не арифметична рівність, або тотожність ставлення, а «загальне розповсюдження засобів цивілізації», що сприятиме розширенню свобод, стимулюватиме до саморозвитку і «зменшуватиме прірву між низами і верхами» суспільства. Установлення в суспільстві рівності виникає з уявлення про рівну цінність людей, однак це, у свою чергу, створює умови для виникнення загальної культури. Таку загальну культуру «не можна створити одним лише бажанням. Вона повинна грунтуватися на практичних засадах організації суспільства». Отже, соціалістичні позиції Тоуні і були покликані закласти ці практичні засади. Це привертає увагу до центральної теми соціальної філософії Тоуні, яку він розробляв упродовж багатьох років. Тоуні досліджував ідею загальної культури в річищі англійської традиції, до якої належать Арнольд, Раскін та Моррис. В основі всієї його праці лежить турбота про згуртованість і солідарність суспільства. При капіталізмі єдності суспільства не існує, тому що на той час не було і не могло бути моральної єдності, спрямованої на досягнення спільної мети. Зрештою, доводи на користь соціалізму спиралися на його спроможність створити морально оновлене та цілісне суспільство активних громадян, що прямують до спільної мети, переслідують однакові цілі. Ознакою такого суспільства є характер і якість суспільних відносин, які воно плекає; це буде суспільство «співдружності» (ще одне ключове слово із соціалістичного лексикону Тоуні), в якому громадяни співпрацюватимуть один з одним і таким чином будуть здатні зміцнювати і розвивати справжню спільноту. Критики Тоуні зазначають, що йому бракує аналітичної точності. Наприклад, вони вказують на проблему визначення спільних цілей суспільства, зокрема в той спосіб, що не суперечить демократичному плюралізму, а також на деякі труднощі в перетворенні «рівної вартості», або «функції» на дієві принципи організації суспільства. Існують також деякі сумніви щодо спроможності егалітаризму (теорії рівноправності) у викладі Тоуні забезпечити змальовану ним енергію для згуртування суспільства. Однак безсумнівною залишається стійка переконливість ідеї Тоуні (а їй уже понад півстоліття) стосовно того, що організація суспільства – це насамперед колективна моральна програма, «спільна справа, що стосується кожного».