ручити

Поруку тягнуть за руку.

Ручитель персонально відповідає за поруку.

Сьогодні чоловік не може ручити і сам за себе.

Часи стали такі непевні, що і сам за себе не певний.

Хто за другого поручить, того біда навчить.

Ручитель обов'язаний відповісти за порученого.

Хто ручиться, сам мучиться.

Бере на себе чужий клопіт.

Значення в інших словниках

1. ручити — Ручи́ти: — ручатися [44-1]  Словник з творів Івана Франка
2. ручити — ручи́ти дієслово недоконаного виду ручатися діал.  Орфографічний словник української мови
3. ручити — Ручи́ти. Ручатися, ручити, гарантувати, запевнювати, свою відповідальність за дотримання чогось. За сумлінне виконане, умірковану ціну і скору услугу ручить давна фірма (Б., 1899, 35, 4, рекл.  Українська літературна мова на Буковині
4. ручити — (за кого) поручатися, давати поруку кому; (за що) ґарантувати що; (за себе) відповідати.  Словник синонімів Караванського
5. ручити — ручу, ручиш, недок., діал. Ручатися. Ручити за себе — те саме, що Ручатися за себе (див. ручатися).  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. ручити — РУЧИ́ТИ, ручу́, ру́чиш, недок., діал. Ручатися. Ніякий провідник не може ручити за несподівані пригоди, які лучаються по дорозі (І. Франко); Той ручить за того, той ручить за того, виходить, якась кругова порука. А Олексі хотіло би ся ручити за всіх (Г.  Словник української мови у 20 томах
7. ручити — РУЧИ́ТИ, ручу́, ру́чиш, недок., діал. Ручатися. Ніякий провідник не може ручити за несподівані пригоди, які лучаються по дорозі (Фр., VI, 1951, 98). Ручи́ти за се́бе — те саме, що Руча́тися за се́бе ( див. руча́тися). Роботу свою я Вам обіцяю, але ручити можу тільки за себе (Л. Укр., V, 1956, 151).  Словник української мови в 11 томах
8. ручити — Ручити, -чу, -чиш гл. = ручитися. Я за його ручу. Н. Вол. у.  Словник української мови Грінченка