тин —
[тин] тину, м. (на) тиену, мн. тиени, тиен'іy два тиние
Орфоепічний словник української мови
тин —
ТИН, у, ч. Огорожа, сплетена з лози, тонкого гілля; пліт. Та вже ж наші слобожани Тини городили; Із-під лугу, із-під гаю Лозу волочили (Я. Щоголів); Ось і хата.
Словник української мови у 20 томах
тин —
-у, ч. Огорожа, сплетена з лози, тонкого гілля; пліт. || Огорожа з очерету тощо. || Огорожа з жердин, покладених горизонтально й закріплених між стовпцями.
Великий тлумачний словник сучасної мови
тин —
аж тини́ тріща́ть. Уживається для вираження інтенсивності вияву якоїсь дії. Я ще на припічку кашу їла та гусенята пасла, а вона (Параска) вже ганяла по вулицях та по досвітках за хлопцями, аж тини тріщали (І.
Фразеологічний словник української мови
тин —
ОГОРО́ЖА (те, що відгороджує, оточує що-небудь), ЗАГОРО́ДА, ЗАГОРО́ЖА, ОГОРО́ДА рідше, ОГРА́ДА рідше, ГОРО́ЖА рідше, ХИСТ діал.; МУР, СТІНА́ (перев. з цегли); ВІР'Я́ (ВОР'Я) рідше (з жердин).
Словник синонімів української мови
тин —
Тин, -ну, на -ну́; тини́, -ні́в
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
тин —
ТИН, у, ч. Огорожа, сплетена з лози, тонкого гілля; пліт. Та вже ж наші слобожани Тини городили; Із-під лугу, із-під гаю Лозу волочили (Щог., Поезії, 1958,130); Ось і хата.
Словник української мови в 11 томах
тин —
(укр.) 1. Огорожа з лози навколо сільської садиби. 2. Оборонна стіна з щільно розташованих поруч колод, які вертикально вриті у землю і загострені вгорі.
Архітектура і монументальне мистецтво
тин —
Тин, -ну м. Плетень, тынъ. Чуб. VII. 392. Живе, як сорока на тину. посл. Ні в тин, ні в ворота. посл. ум. тино́к, тиночок.
Словник української мови Грінченка