шукати —
ШУКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок. 1. кого, чого, що. Намагатися знайти, виявити кого-, що-небудь (сховане, загублене, прикрите, невідоме і т. ін.). Народ хлинув із хати. В хижі ще шукали – немає нічого (А. Головко); – Стій! Випала люлька з тютюном!...
Словник української мови у 20 томах
шукати —
шука́ти дієслово недоконаного виду
Орфографічний словник української мови
шукати —
-аю, -аєш, недок., перех. 1》 кого, чого, що. Намагатися знайти, виявити кого-, що-небудь (сховане, загублене, прикрите, невідоме і т. ін.). || Знаходити, виявляти що-небудь, обмацуючи руками, ногами. || Збирати (гриби, горіхи, ягоди і т. ін.).
Великий тлумачний словник сучасної мови
шукати —
(вдень) з вогне́м (зі сві́чкою, зі свічка́ми) не знайти́ кого, чого. 1. Важко чи неможливо щось відшукати. — Ой, не знаєте ви отця Софронія! — крутив головою Ярошенко.— Побачите, половину скарбів запахторить так, що і з свічками не знайдеш (В. Речмедін).
Фразеологічний словник української мови
шукати —
ШУКА́ТИ (намагатися знайти, виявити когось, щось, часто сховане, загублене тощо), ВІДШУ́КУВАТИ, РОЗШУ́КУВАТИ, ДОШУ́КУВАТИСЯ, ПОШУ́КУВАТИ, НАШУ́КУВАТИ розм., ШУКА́ТИСЯ діал., СЬКА́ТИ діал.; ША́РИТИ розм. (перев. навпомацки); ШАРУДІ́ТИ розм.
Словник синонімів української мови
шукати —
Шука́ти, -ка́ю, -ка́єш кого, чого
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
шукати —
ШУКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. 1. кого, чого, що. Намагатися знайти, виявити кого-, що-небудь (сховане, загублене, прикрите, невідоме і т. ін.). Народ хлинув із хати. В хижі ще шукали — немає нічого (Головко, II, 1957, 156); — Стій!...
Словник української мови в 11 томах
шукати —
Шука́ти, -ка́ю, -єш гл. — кого́ и за ким. Искать. Шукай вітра в полі. Ном. № 1947. Лиха не шукай — воно само тебе найде. Ном. № 1960. Єї тато і єї чоловік за нею шукають. Гн. І. 155.
Словник української мови Грінченка