община —
общи́на іменник жіночого роду
Орфографічний словник української мови
община —
1. Форма соціальної організації, яка виникла на основі родинних зв’язків і характеризується спільним володінням засобами виробництва, повним або частковим самоуправлінням. Розрізняють общину родову, сімейну, сусідську.
Словник із соціальної роботи
община —
бар., у. громада; п-к ОБЩИННИЙ бар., громадський, п. ф. іменника громад <н. землі громад>.
Словник синонімів Караванського
община —
[обшчина] -ние, д. і м. -н'і
Орфоепічний словник української мови
община —
-и, ж. 1》 іст. Форма виробничого і громадського об'єднання людей у докласовому і як пережиток у класовому суспільстві, що характеризується спільною власністю на засоби виробництва і повним або частковим самоврядуванням. 2》 іст.
Великий тлумачний словник сучасної мови
община —
ОБЩИ́НА, и, ж. 1. іст. Форма виробничого і громадського об'єднання людей у докласовому і як пережиток у класовому суспільстві, що характеризується спільною власністю на засоби виробництва і повним або частковим самоврядуванням.
Словник української мови у 20 томах
община —
Сільська громада в Росії; відзначалася спільним використанням лук, лісів, спільним поділом орниx ґрунтів; аграрна рeформа П.А. Столипіна уможливила сeлянам виxід з о.
Універсальний словник-енциклопедія
община —
I. ГРОМА́ДА іст. (поземельне селянське об'єднання в Україні та Білорусії; збори членів такого об'єднання), ОБЩИ́НА, МИР, КОПА́, КУ́ПА (до XVІІ ст.); ДВО́РИЩЕ, ПЕ́ЧИЩЕ (родинне об'єднання); ЗАДРУ́ГА (у південних слов'ян).
Словник синонімів української мови
община —
ОБЩИ́НА, и, ж. 1. іст. Форма виробничого і громадського об’єднання людей у докласовому і як пережиток у класовому суспільстві, що характеризується спільною власністю на засоби виробництва і повним або частковим самоврядуванням.
Словник української мови в 11 томах
община —
рос. община форма громадського землеволодіння й землекористування, за якої земля була віддана у розпорядження сільської громади для розподілу між окремими дворами.
Eкономічна енциклопедія