община
ОБЩИ́НА, и, ж.
1. іст. Форма виробничого і громадського об'єднання людей у докласовому і як пережиток у класовому суспільстві, що характеризується спільною власністю на засоби виробництва і повним або частковим самоврядуванням.
Жили первісні люди невеликими відокремленими групами, по кілька десятків чоловік кожна. Така відокремлена група людей являла собою самостійну, найбільш примітивну організацію суспільства – первісну дородову общину (з наук. літ.);
В українському селі ще й у II половині XIX ст. зберігалась община або її залишки, цілий ряд народних артілей тощо (з наук. літ.).
2. іст. У дореволюційній пореформеній Росії – адміністративне об'єднання селян з примусовим землеволодінням і круговою порукою.
9 листопада 1906 року Столипін видав новий земельний закон про виділення селян з общини на хутори (з навч. літ.);
Головною революційною силою народники вважали селянство, кероване інтелігенцією, і селянську общину (з наук. літ.);
– В нашій селянській общині закладена споконвічна основа справедливого устрою (Ф. Бурлака).
3. рідко. Те саме, що грома́да¹ 2.
Оуен зробив спробу організувати комуністичну общину, щоб у ній перевиховати людей для життя на нових засадах і цим прикладом захопити все людство (з навч. літ.);
Лук'ян .. був виділений церковною общиною в склад делегації, яка зустрічала архієрея (Григорій Тютюнник);
А через два тижні Лукерія Степанівна вперше привела її в молитовний дім євангельських баптистів. Власне, це була звичайна хата.., яку наймала місцева община для щотижневих зборищ (С. Журахович).
△ (1) Сільська́ общи́на, іст. – форма громадських відносин, що виникла в процесі розпаду первісного родового ладу.
Родова община змінювалась [на початку І тисячоліття до н. е.] сусідською, або сільською общиною, яка складалась з дрібних власників-селян, господарство яких було засноване на їх особистій праці (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)