обшукувати
ОБШУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБШУКА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. кого, що. Робити обшук.
Товариші по камері гуртом виряджали його: давали йому теплішу одежу, розсипали поза підкладкою піджака тютюн та сірники, щоб не знайшли, коли будуть його обшукувати (С. Васильченко);
Давид сказав: – Листа я не оддам. Мене ж обшукували. Немає в мене (А. Головко);
– Де ти гроші подів, ледащо, кажи, де?.. – Обшукайте його скрізь, раю, може, де знайдете (М. Коцюбинський);
Поліція .. обшукала лабораторію і навіть кабінет одного професора (Леся Українка).
2. що. Оглядаючи все, старанно шукати кого-, що-небудь.
Двічі бігав Кузька в ліс, обшукував мало не кожний кущ, на кожній стежці приглядався до слідів (О. Донченко);
Увага Черниша прикута до кладовища. Він обшукує поглядом той прямокутник, що лисніє мармуровими плитами, надмогильними стовпцями, біліє крилатими серафимами (О. Гончар);
Вона знайде .. людей; оддасть їм усі свої гроші .. і з ними обшукає плавні та знайде Остапа (М. Коцюбинський);
Кульжан ніде не було. Зейнеб розхвилювалася. Вона скликала людей і наказала ще раз обшукати стоянку (З. Тулуб).
Словник української мови (СУМ-20)