запороти

(-рю, -реш) док.

1. крим., кого. Зарізати людину ножем. БСРЖ, 209; СЖЗ, 14; ЯБМ, 1, 361.

2. що; мол. Зіпсувати щось. ПСУМС, 27.

Значення в інших словниках

1. запороти — -орю, -ореш, док.: Запороти носом — упасти обличчям на землю.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. запороти — запоро́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
3. запороти — заора́ти (зари́ти) но́сом, фам. Упасти обличчям куди-небудь, у щось; перекинутися. Шарко прудко подався вперед, а Василькові крамарчук підставив ніжку, і він заорав носом у землю (П.  Фразеологічний словник української мови
4. запороти — ЗАПОРО́ТИ, орю́, о́реш, док.: ◊ Запоро́ти но́сом — упасти обличчям на землю. Так випровадили донощика аж до порога, що за кожним ступнем брав по парі ошийників, а там ті два, що вели, дали ще по одному, що аж носом запоров у сінці (Свидн.  Словник української мови в 11 томах
5. запороти — Запороти, -рю́, -реш гл. 1) Распороть. 2) но́сом запороти землю. Упасть ничкомъ, уткнувшись носомъ въ землю. Добре його приняв, що аж носом запоров землю. Ном. №4173.  Словник української мови Грінченка