попка

(-и) ж.; тюр., крим.

1. Наглядач, охоронник; конвоїр. БСРЖ, 461; ЯБМ, 2, 210.

2. Вартовий на вишці. <...> нестримний потяг до волі, який кидав зека на колючий дріт "запретки" під кулю "попки" на вишці (Книжник, 2001, № 2). БСРЖ, 461; СЖЗ, 83; ЯБМ, 2, 210.

Значення в інших словниках

1. попка — -и, ж. 1》 зах. Зіниця. 2》 Зменш. до попа.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. попка — ПО́ПКА.  Словник української мови у 20 томах
3. попка — По́пка, -ки ж. Зрачекъ. Вх. Уг. 261.  Словник української мови Грінченка