попка

по́пка

-и, ж.

1》 зах. Зіниця.

2》 Зменш. до попа.

Значення в інших словниках

1. попка — ПО́ПКА.  Словник української мови у 20 томах
2. попка — (-и) ж.; тюр., крим. 1. Наглядач, охоронник; конвоїр. БСРЖ, 461; ЯБМ, 2, 210. 2. Вартовий на вишці. <...> нестримний потяг до волі, який кидав зека на колючий дріт "запретки" під кулю "попки" на вишці (Книжник, 2001, № 2). БСРЖ, 461; СЖЗ, 83; ЯБМ, 2, 210.  Словник жарґонної лексики української мови
3. попка — По́пка, -ки ж. Зрачекъ. Вх. Уг. 261.  Словник української мови Грінченка