розколоти

(-олю, -олеш) док., кого.

1. крим., міл., жрм. Добитися потрібних свідчень; примусити когось зізнатися в чомусь (як правило, у скоєнні злочину). Лагутський, який вже й не сподівався легко "розколоти" хлопця, посвітлішав на обличчі (В. Врублевський, Замах на генсека). БСРЖ, 501; СЖЗ, 89; ЯБМ, 282.

2. (на що); жрм. Примусити когось поділитися чимсь, віддати, купити комусь щось — Кого отак розколола? — вже мирніше спитав Шурик. (В. Шевчук, Сонце в тумані); Володимир таки зумів "розколоти" Лиса, і невзабарі, змоловши жменю брунатно-лискучих бобів, ми почали збадьорюватися (А. Шевчук, Чорний човен неволі); — Пляшки порожні, у кишенях вітер, і — нікого розколоти хоч би на кухоль пива (А. Морговський, Тінь птеродактиля). Розколоти на бабки. БСРЖ, 501.

Значення в інших словниках

1. розколоти — розколо́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. розколоти — див. розколювати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. розколоти — РОЗКОЛО́ТИ див. розко́лювати.  Словник української мови у 20 томах
4. розколоти — РОЗЩЕ́ПЛЮВАТИ (розділяти на частини вздовж чого-небудь), РОЗКО́ЛЮВАТИ, КОЛО́ТИ, РОЗЧА́ХУВАТИ, РОЗКЛИ́НЮВАТИ (клином). — Док.: розщепи́ти, розколо́ти, розчахну́ти, розкли́нити. Троянди, рододендрони..  Словник синонімів української мови
5. розколоти — РОЗКОЛО́ТИ див. розко́лювати.  Словник української мови в 11 томах