я —
(церк. слов.) їх [XI]
Словник з творів Івана Франка
Я —
Вживається в с. р.: мале я.
Літературне слововживання
я —
з-к, П. (людське) єство, еґо, (творче) індивідуальність, особистість, ориґінальність, (національне) гідність, самоповага
Словник синонімів Караванського
я —
Я¹, невідм., с. Тридцять третя літера української абетки на позначення сполучення “й” або м'якого приголосного звука з голосним звуком “а”. – “Я, я”! “Я” – остання буква в алфавіті, – обриває він Тимка.
Словник української мови у 20 томах
я —
я займенник
Орфографічний словник української мови
я —
Я йому, знаєш, так і так, так і так, а він мені теє і теє, теє і теє. Коли ніяк не можуть порозумітися. Я не я й рука не моя. Коли винний вдає із себе невинного. Я робити добре вмію: піч топлю, руки грію, плечі парю, не йди Грицю, бо ударю.
Приповідки або українсько-народня філософія
я —
I невідм., с. Тридцять третя літера українського алфавіту на позначення сполучення "й" або м'якого приголосного звука з голосним звуком "а". Від (од) а до я — від початку до кінця; усе. II мене, займ. особ. 1 ос. одн.
Великий тлумачний словник сучасної мови
я —
Я, мене́, мені́; до ме́не; ми, нас, займ.
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
я —
Я¹, невідм., сер. Тридцять перша літера українського алфавіту на позначення сполучення «й» або м’якого приголосного звука з голосним звуком «а». — «Я, я»! «Я» — остання буква в алфавіті, — обриває він Тимка.
Словник української мови в 11 томах
я —
Я мѣст. Я. Я од людей чула. МВ. ІІ. 9. Дитина мені хвора. Камен. у. Нам Бога не вчить, як хліб родить. Ном. № 35.
Словник української мови Грінченка