багатіти
БАГАТІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок. Ставати багатим (у 1, 2 знач.).
— Сам багатієш, а мені од тебе нема ніякої помочі, — сказав Коцюба та й пішов з двору (Н.-Лев., IV, 1956, 159);
Радянська влада шанує таких, що чесно працюють і багатіють разом з усією країною (Козл., Весн. шум, 1952, 91);
Росте, багатіє й квітне колгоспне село! (Вишня, День.., 1950, 11).
◊ Ду́мкою багаті́ти див. ду́мка 1.
Словник української мови (СУМ-11)