багнюка
БАГНЮ́КА, и, ж. Збільш. до багно́ 1, 2.
Ріки й озе-ра каламутив [Святослав], Непролазні болота й багнюки гатив (Мирний, V, 1955, 268);
Незабаром розтане сніг, вкриються багнюками дороги, не один тиждень чекай, поки просохне (Шиян, Баланда, 1957, 49);
Ми теж чепуримо себе, зчищаємо з ніг багнюку (Гончар, Маша.., 1959, 31).
◊ Затопта́ти (втопта́ти) в багню́ку — принизити, заплямувати.
Всю душу мені перевернула [Хівря], всю гідність мою чобітьми в багнюку затоптала (Збан., Єдина, 1959, 142).
Словник української мови (СУМ-11)