баніт
БАНІ́Т, БАНИ́Т, а, ч., заст. Людина, оголошена поза законом; вигнанець.
[Анна:] А хто баніт, той, звісно, утікач (Л. Укр., III, 1952, 394);
Кожен братчик повинен позиватися в братському суді, а за порушення статуту виключають із братства, тобто відлучають від церкви. Тоді він — банит, людина поза законом (Тулуб, Людолови, І, 1957, 202).
Словник української мови (СУМ-11)