бах
БАХ, виг.
1. Звуконаслідування, що означає звук від удару, пострілу і т. ін.
Бахнув у лісі стріл. Бах-бах-бах… загриміли з рушниць верхи (Коцюб., II, 1955, 323).
2. розм. Уживається як присудок за знач. ба́хкати 1, 2 і ба́хнути 1.
Раз увечері гомоню я собі так-о з жінками у клубі, аж тут — бах! — мені в голову каменюка з вікна (Козл., Сонце.., 1957, 23).
Словник української мови (СУМ-11)