бахнути
БА́ХНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. неперех. і перех. Однокр. до ба́хкати і ба́хати.
Затички бахнули: шампанське полилось в чарки рікою (Н.-Лев., III, 1956, 143);
Панас приклав рушницю мало не до обличчя і бахнув (Коцюб., II, 1955, 104);
Мокрієвська закинула голову назад і бахнула чарку одразу (Н.-Лев., IV, 1956, 341);
Матрос вихопився і вмить опинився біля вихідних дверей. Він щосили бахнув у них ногою — і вони тріснули надвоє (Досв., Вибр., 1959, 111).
2. перех. Не подумавши, сказати щось недоречне, не до ладу.
— Я думаю, що пан просто жовторотий горобець, — бахнув згарячу Заславський (Кач., II, 1958, 445);
Він.. часом таке бахне, що всіх зіб’є з пантелику (Кол., На фронті.., 1959, 152).
Словник української мови (СУМ-11)