безсімейний
БЕЗСІМЕ́ЙНИЙ, а, е. Який не має сім’ї;
// у знач. ім. безсіме́йний, ного, ч. Той, хто не має сім’ї; одинак.
Ми приготували йому тимчасове житло — ліжко в гуртожитку, разом з безсімейними (Рад. Укр., 18.VIІІ 1962, 2).
Словник української мови (СУМ-11)