борг
БОРГ, у, ч. Те, що взяте в позику; позичене.
Ані Владко, ані спадкоємці нічого не знали про ті борги (Фр., VI, 1951, 270);
В заставу віддавали землі, які у випадку несплати боргу переходили у власність монастирів (Іст. СРСР, І, 1956, 119).
[Бу́ти] в борга́х — мати дуже багато боргів.
Панок це був задрипаний — в боргах, як у реп’яхах, але пихатий, шкідливий і мстивий (А.-Дав., Слово.., 1964, 6);
[Бу́ти] в боргу́ перед ким і без додатка — бути зобов’язаним кому-небудь.
Радянські письменники, і зокрема письменники українські, давно в боргу перед своїми читачами, перед всім своїм народом (Тич., III, 1957, 494);
Вила́зити (ви́лізти) з боргі́в див. вила́зити;
Вла́зити (влі́зти, зала́зити і т. ін.) у борги́ див. вла́зити;
У борг бра́ти (взя́ти і т. ін.):
а) позичати в кого-небудь гроші і т. ін.;
б) купувати що-небудь з умовою сплатити пізніше;
У борг дава́ти (да́ти і т. ін.): а) позичати кому-небудь гроші і т. ін.;
б) продавати що-не-будь з умовою, що покупець сплатить гроші пізніше.
— Шинкар більш у борг не дає (Тулуб, Людолови, І, 1957, 74).
Словник української мови (СУМ-11)