борвій
БОРВІ́Й, ю, ч., поет. Великий вітер; буря, ураган.
Стрічалися нам.. Явори й темні дуби, до негоди та борвію звиклі (Л. Укр., І, 1951, 151);
Коли ж зненацька налетить борвій. Він [дуб] спереду стоїть, як вартовий, Уп’явши в грунт коріння вузлувате (Перв., II, 1958, 209);
*Образно. Сміло глянемо в вічі борвію Та зміркуємо усе розумом (Стар., Поет. тв., 1958, 170);
*У порівн. Життєдайний Жовтень Пройшов борвієм, грозами над краєм (Вирган, Квіт. береги, 1950, 13).
Словник української мови (СУМ-11)