бронебійник

БРОНЕБІ́ЙНИК, а, ч. Боєць, що стріляє з бронебійної зброї.

На світанку наші бронебійники підпалили "пантеру" (Гончар, Новели, 1954, 40).

Значення в інших словниках

1. бронебійник — бронебі́йник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. бронебійник — -а, ч. Боєць, що стріляє з бронебійної зброї.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. бронебійник — БРОНЕБІ́ЙНИК, а, ч. Боєць, що стріляє з бронебійної зброї. На світанку наші бронебійники підпалили “пантеру” (О. Гончар); Іван підхопився і побіг до стіжка. Слідом за ним звівся бронебійник (Ю. Мушкетик).  Словник української мови у 20 томах