біля
БІ́ЛЯ, прийм. з род. в.
1. Уживається на позначення місця; коло, близько, недалеко.
Ти знаєш… Чого Еней приплив к Латину І біля моря поселивсь (Котл., І, 1952, 244);
Під горою. Біля того гаю. Що чорніє над водою, Щось біле блукає (Шевч., І, 1951, 3);
Герман опинився недалеко вівчарської колиби, що стояла.. біля обгородженої овечої кошари (Фр., VIII, 1952, 371);
За садком, біля дороги, лежало глинище (Панч, Іду, 1946, 79);
// Уживається як рівнозначне прийм. на, при.
Біля боку в Богуна висіла стара батьківська шабля (Ле, Україна, 1940, 277);
// Уживається у знач. прийм. над, коло при дієсловах працювати, клопотати і т. ін. та відповідних віддієслівних іменниках.
— Я не обіцяю вистачити другу частину [рукопису].., біля неї чимало треба попрацювати (Мирний, V, 1955, 360);
Соромно мені, що досі не зібрався.. подякувати за клопоти біля видання книжечок моїх (Коцюб., III, 1956, 126);
// із сл. ходити. Уживається у знач. прийм. коло, за.
Хата хоч старенька, та чепурна, біла — видно, біля неї ходили хазяйські руки (Мирний, II, 1954, 35);
Йому навіть жаль стало тих апаратів, він так довго ходив коло них, наче нянька біля дитини (Коцюб., II, 1955, 94).
2. Уживається у знач. прийм. близько, коло при числівниках на позначення приблизної кількості.
Біля сотні озброєних мисливців-старовірів товпиться коло тайгової дзвіниці (Довж., І, 1958, 118).
Словник української мови (СУМ-11)