вгорі
ВГОРІ́ (УГОРІ́), присл.
1. Високо у небі, в повітрі.
Зорі тихо тремтять угорі (Коцюб., І, 1955, 31);
Над степом, вгорі, летять журавлі (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 109);
// У верхній частині чогось, зверху на чому-небудь.
Громада й справді того року не орала й не сіяла хліба на тому полі, вгорі над балкою (Н.-Лев., II, 1956, 260);
Ти [Москва] сяєш у Всесвіт, ти світ на землі — червонії зорі вгорі на Кремлі!.. (Тич., II, 1957, 221).
2. у знач. прийм. У верхній частині чогось.
Але більше, ніж сей заголовок, спинив мою увагу девіз, виставлений вгорі картки (Л. Укр., III, 1952, 740).
Словник української мови (СУМ-11)