вгорі
ВГОРІ́ (УГОРІ́), присл.
1. Високо в небі, у повітрі.
Зорі тихо тремтять угорі (М. Коцюбинський);
Над степом, вгорі, летять журавлі (І. Нехода);
// У верхній частині чогось, зверху на чому-небудь.
Громада й справді того року не орала й не сіяла хліба на тому полі, вгорі над балкою (І. Нечуй-Левицький);
Вгорі на щоглі вивісили ліхтар (Василь Шевчук);
Ще пам'ятаю – угорі над нами ходили дикі кози табунами (Л. Костенко).
2. у знач. прийм., з род. в. Уживається при вказуванні на те, над чим, зверху чого перебуває, міститься щось чи хтось.
Але більше, ніж сей заголовок, спинив мою увагу девіз, виставлений вгорі картки (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)