вдолину

ВДОЛИ́НУ (УДОЛИ́НУ), присл., діал. Униз.

Ударився сердешний Василище ліктем о стіну і без сили сів на лавці, понуривши голову вдолину (Фр., І, 1955, 159);

Семен поглянув на неї [Олену], почухався в голову й усміхнувся заклопотано. Відтак спустив знов очі вдолину (Март., Тв., 1954, 123).

Значення в інших словниках

1. вдолину — вдоли́ну прислівник незмінювана словникова одиниця діал.  Орфографічний словник української мови
2. вдолину — (удолину), присл., зах. Вниз (униз), донизу.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вдолину — ВДОЛИ́НУ (УДОЛИ́НУ), присл., діал. Униз. Ударився сердешний Василище ліктем о стіну і без сили сів на лавці, понуривши голову вдолину (І. Франко); Семен поглянув на неї [Олену], почухався в голову й усміхнувся заклопотано.  Словник української мови у 20 томах
4. вдолину — вдоли́ну вниз (ст): Пішли вулицею вдолину, де починалися дерев'яні огорожі й дерев'яні дахи (Нижанківський)  Лексикон львівський: поважно і на жарт
5. вдолину — ВНИЗ (УНИ́З) (у напрямі до низу, до землі), ДОНИ́ЗУ, ДОДО́ЛУ, ДО́ЛУ, ДО́ЛІ, НАНИ́З, ВДОЛИ́НУ (УДОЛИ́НУ) діал., НАДОЛИ́НУ діал. Вона полізла по драбинці вниз (Ю. Яновський); Униз грізно падали водоспади (Я.  Словник синонімів української мови