вдолину
ВДОЛИ́НУ (УДОЛИ́НУ), присл., діал.
Униз.
Ударився сердешний Василище ліктем о стіну і без сили сів на лавці, понуривши голову вдолину (І. Франко);
Семен поглянув на неї [Олену], почухався в голову й усміхнувся заклопотано. Відтак спустив знов очі вдолину (Л. Мартович);
Коби ти очі не пускав удолину, але вгору, то легше би твоїй душі було (В. Стефаник).
Словник української мови (СУМ-20)