вдягати

ВДЯГА́ТИ (УДЯГА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВДЯГТИ́ (УДЯГТИ́) і ВДЯГНУ́ТИ (УДЯГНУ́ТИ), вдягну́, вдя́гнеш; мин. ч. вдяг, ла́, ло́ і вдягну́в, ла, ло; док., перех. Те саме що одяга́ти.

Щира і мила, сама з тою лялькою схожа, Граєшся з лялькою ти, моя дівчинко гожа! Чорні їй коси розчешеш, у сукню вдягаєш; В стьожки червоні, в намисто ясне убираєш (Щог., Поезії, 1958, 333);

Вона лише закусила губу й почала вдягати халат (Шовк., Інженери, 1956, 46);

Василько почав лагодитись в дорогу. Він запріг коней, удяг кожушину і виїхав з двору (Коцюб., І, 1955, 80);

Не забудь про тих ткачів, що невдягнених вдягнули! (Ю. Янов., V, 1959, 71).

Значення в інших словниках

1. вдягати — вдяга́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. вдягати — (удягати), -аю, -аєш, недок., вдягти (удягти) і вдягнути (удягнути), вдягну, вдягнеш; мин. ч. вдяг, -ла, -ло і вдягнув, -нула, -нуло; док., перех. Те саме, що одягати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вдягати — ВДЯГА́ТИ (УДЯГА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВДЯГТИ́ (УДЯГТИ́), ВДЯГНУ́ТИ (УДЯГНУ́ТИ), вдягну́, вдя́гнеш; мин. ч. вдяг, ла́, ло́ і вдягну́в, ла, ло; док., кого, що, у що і без дод. Те саме, що одяга́ти.  Словник української мови у 20 томах
4. вдягати — НАДЯГА́ТИ що (про одяг), ОДЯГА́ТИ, ВДЯГА́ТИ (УДЯГА́ТИ), НАДІВА́ТИ, УБИРА́ТИ (ВБИРА́ТИ) розм.; НАТЯГА́ТИ (НАТЯ́ГУВАТИ) розм., НАТА́СКУВАТИ розм., НАЦУ́ПЛЮВАТИ розм. (звичайно з деяким зусиллям); ВЛА́ЗИТИ (УЛА́ЗИТИ) розм., ВЛІЗА́ТИ (УЛІЗА́ТИ) розм.  Словник синонімів української мови