ведмедячий
ВЕДМЕ́ДЯЧИЙ, а, е.
1. Прикм. до ведмі́дь 1.
Ведмедячий барліг (Сл. Гр.);
Мисливець, у гаях та пущах посивілий, Що досі знав лише ведмедячі сліди, Орлині поклики, шум дерева й води, Уперше слухає далекий грім гармати (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 319);
// Зробл. із шкури ведмедя.
Лихі, худі та миршаві собаки опали санки і смикали Яся за ведмедячий комір (Н.-Лев., І, 1956, 167).
2. перен. Який певними рисами, особливостями нагадує ведмедя або щось властиве йому.
Дівчатко так дотепно копіювало дядька, що Надія немов уже перед собою бачила його ведмедячу постать і широке, трохи подзьобане віспою, добре вусате обличчя (Баш, Надія, 1960, 51);
В напрямі п’ятого класу довго не чути ніякого стукоту. Врешті, дуже повільні, ведмедячі кроки (Вільде, Повнол. діти, 1960, 74).
◊ Ведме́дяча по́слуга — те саме, що Ведме́жа по́слуга ( див. ведме́жий).
Словник української мови (СУМ-11)