ведмедячий
ВЕДМЕ́ДЯЧИЙ, а, е.
1. Те саме, що ведме́жий 1.
Ведмедячий барліг (Сл. Гр.);
Мисливець, у гаях та пущах посивілий, Що досі знав лише ведмедячі сліди, Орлині поклики, шум дерева й води, Уперше слухає далекий грім гармати (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича);
Лихі, худі та миршаві собаки опали санки і смикали Яся за ведмедячий комір (І. Нечуй-Левицький);
Володимирові стало млосно – він шарпнувся й скинув із себе ведмедячий кожух (І. Білик).
2. перен. Те саме, що ведме́жий 2.
Дівчатко так дотепно копіювало дядька, що Надія немов уже перед собою бачила його ведмедячу постать і широке, трохи подзьобане віспою, добре вусате обличчя (Яків Баш);
В напрямі п'ятого класу довго не чути ніякого стукоту. Врешті дуже повільні, ведмедячі кроки (Ірина Вільде);
// Незграбний, вайлуватий.
Знов Ярославові одібрало мову й розум, .. а Шуйця сміялася .. звабливо, він згорнув її в свої ведмедячі обійми, аж усе в ній затріщало (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)