велелюбний
ВЕЛЕЛЮ́БНИЙ, а, е, книжн. Здатний глибоко любити кого-, що-небудь або багатьох.
Він [Байрон] ненавидів їх [англійських аристократів] всіма силами своєї велелюбної душі (Літ. газ., 17.IV 1939, 1);
// ірон. Який прикривається почуттям любові для досягнення певної мети.
Велелюбний душпастир.. щойно привернув їх з невірного православ’я в вірну католицьку релігію (Смолич, Мир.., 1958, 112).
Словник української мови (СУМ-11)