вервечка

ВЕРВЕ́ЧКА, рідко ВІРВЕ́ЧКА, и, ж.

1. Один з чотирьох мотузочків, на яких підвішена колиска.

Учу й прясти, чепурною хазяйкою бути. У колисці мала дитина, — вона в мене знає, як заколихати злегка, за вервечки (Барв., Опов.., 1902, 435);

Скрипить на вервечках колиска, І вітер по шибці шкребе (Мал., II, 1956, 126);

Біля лежанки, на вузлуватих вірвечках, висить колиска (М. Ол., Леся, 1960, 49);

// рідко. Мотузок.

Погуляв, як собака на вервечці (Номис, 1864, № 12491).

2. перен. Ряд, валка кого-небудь, низка чого-небудь.

І не сам гуляє Василь, а назбирає коло себе цілу вервечку таких, як і сам, школярів і пішли (Мирний, IV, 1955, 78);

На станційку влетів чорний задимлений паровоз, тягнучи за собою вервечку опецькуватих цистерн (Загреб., Європа 45, 1959, 257).

Значення в інших словниках

1. вервечка — верве́чка іменник жіночого роду рідко  Орфографічний словник української мови
2. вервечка — рідко вірвечка, -и, ж. 1》 Один з чотирьох мотузочків, на яких підвішено колиску. || рідко. Мотузок. 2》 перен. Ряд, валка кого-небудь, низка чого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вервечка — ВЕРВЕ́ЧКА, рідко ВІРВЕ́ЧКА, и, ж. 1. Один із чотирьох мотузочків, на яких підвішена колиска. Учу й прясти, чепурною хазяйкою бути.  Словник української мови у 20 томах
4. вервечка — див. багато; ватага; вірьовка  Словник синонімів Вусика
5. вервечка — ЛАНЦЮГО́М у знач. присл. (один за одним), НИ́ЗКОЮ, ЛАНЦЮЖКО́М, ВЕРВЕ́ЧКОЮ, ВА́ЛКОЮ, ЦЕ́ПОМ (звич. про людей — суцільним рядом); КЛЮЧЕ́М, КЛЮЧА́МИ (перев. про птахів — утворюючи кут). Ланцюгом простяглися понад Осколом крейдяні гори (А.  Словник синонімів української мови
6. вервечка — Вервечка, -ки ж. 1) Веревочка, на которой привѣшена люлька, колыбель (всѣхъ вервечок четыре). К. С. 1893. VII. 80. Шовковії вервечки, колисочка швабська, дитиночка панська. Нет. 4. 2) Рядъ, толпа людей, животныхъ. А он Грицько малу вервечки за собою веде. Мир. Пов. І. 129. Вервечка курей. Мнж. 177.  Словник української мови Грінченка