вервечка
ВЕРВЕ́ЧКА, рідко ВІРВЕ́ЧКА, и, ж.
1. Один із чотирьох мотузочків, на яких підвішена колиска.
Учу й прясти, чепурною хазяйкою бути. У колисці мала дитина, – вона в мене знає, як заколихати злегка, за вервечки (Ганна Барвінок);
Умови для мого розвитку були підходящі. З одного боку – колиска з вервечками, з другого боку – материні груди (Остап Вишня);
Скрипить на вервечках колиска, І вітер по шибці шкребе (А. Малишко);
Біля лежанки, на вузлуватих вервечках, висить колиска (М. Олійник);
// Мотузок.
Погуляв, як собака на вервечці (Номис);
// Зав'язки.
Іван Петрович закінчив нарешті читати, склав листки до теки і закрив її, повільно, не поспішаючи, зав'язав вервечки (Б. Левін).
2. Те саме, що ни́зка 3, 4.
Вже пiзнiше намагався [Олександр Кiндратович] стулити докупи, зв'язати в одне вервечки своїх слiв, але вони обривалися, губилися помiж iнших, тугих i мiцних (О. Гончар);
А небо стояло синє, високе, тільки холодне, в ньому мовчки, без крику тяглася вервечка чапель (Ю. Мушкетик);
На станційку влетів чорний задимлений паровоз, тягнучи за собою вервечку опецькуватих цистерн (П. Загребельний);
З долини підіймалася вервечка білих кіз, за ними ступав високий чоловік із сивою головою (Валерій Шевчук).
3. у знач. присл. верве́чкою, верве́чками. Рядком, низкою, ланцюжком.
Мандрівники розтягнулись вервечкою (Ю. Бедзик);
Він .. озирнувся на царицю, за якою йшли вервечкою всі шестеро їхніх синів (І. Білик);
– За вами, видно, дівчата вервечками бігають... (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)