вервиця

ВЕ́РВИЦЯ, і, ж.

1. Низка дерев'яних, кістяних, бурштинових і т. ін. намистин або вузликів для відліку прочитаних молитов, поклонів під час молитви, використовувана в ряді релігій; чотки.

Мусульманин перебирав бурштинові зерна магометанської вервиці (Н. Королева);

Ахмет мовчки поклав футляр із Кораном на килимок біля входу, скинув із шиї вервицю з шкаралуп лісових горіхів (Р. Іваничук).

2. Те саме, що ни́зка 3, 4.

У своїх творах Сааді вперше у практиці дидактичного жанру часто використовував факти власного життя. Із вервиці цих оповідей створюється його біографія, біографія головного героя (з наук.-попул. літ.);

Зазвучали фанфари, прозвучали привітні слова з уст губернатора, зачитали наказ і поволі потягнулась вервиця жіночок на сцену (із журн.).

Значення в інших словниках

1. вервиця — ве́рвиця іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. вервиця — Замкнена мотузка із зав'язаними вузлами чи нанизаними на неї кульками, призначена для відраховування прочитаних молитов та здійснених поклонів — відзнака ченців усіх ступенів; також використовується й мирянами; чотки  Словник церковно-обрядової термінології
3. вервиця — У Католицькій Церкві набір намистин, з'єднаних почергово по 10 у 5 груп, розділених 1 намистиною; також назва молитви, що полягає у відмовленні 10-ти Богородице Діво, відділених молитвою Отче наш.  Універсальний словник-енциклопедія