верета
ВЕРЕ́ТА, и, жін.
1. Те саме, що рядно.
А ліжко те — від лави до запічка дощок зо п’ять, соломи околіт, верета груба (Іван Франко, XIII, 1954, 54);
Від чистої білої верети йшов той особливий конопляний запах, що миттю переніс Данила в давні юнацькі роки (Іван Чендей, Поєдинок, 1962, 246);
// Одяг з грубої тканини, з ряднини.
Убрання панське жінка поспішає зміняти на верету рабську (Леся Українка, II, 1951, 226).
2. Оберемок, купа чого-небудь, що вміщується в одному рядні.
Малим ще, пам’ятаю, всі межі я знав.. Межі й на ступінь широкі були, 3 одної нажнеш дві верети трави (Іван Франко, X, 1954, 178).
3. діал. Різнокольоровий килим з грубої вовни.
Тепер на Гуцульщині виготовляються такі домоткані килимарські вироби: «ліжники», «коверці», «верета» і «бесаги» (Народна творчість та етнографія, 4, 1958, 64);
Якби Василькові батьки були більш маєтні, то годилося б.. понад ліжницею красуватися добротним веретам, рушникам, кожушкам (Агата Турчинська, Зорі.., 1950, 29).
Словник української мови (СУМ-11)