верета
ВЕРЕ́ТА, и, ж.
1. Те саме, що рядно́.
А ліжко те – від лави до запічка дощок зо п'ять, соломи околіт, верета груба (І. Франко);
Від чистої білої верети йшов той особливий конопляний запах, що миттю переніс Данила в давні юнацькі роки (І. Чендей);
// розм. Одяг із грубої тканини, із ряднини.
Убрання панське жінка поспішає зміняти на верету рабську (Леся Українка).
2. діал. Оберемок, купа чого-небудь, що вміщується в одному рядні.
Малим ще, пам'ятаю, всі межі я знав .. Межі й на ступінь широкі були, з одної нажнеш дві верети трави (І. Франко).
3. діал. Різнокольоровий килим із грубої вовни.
Якби Василькові батьки були більш маєтні, то годилося б .. понад ліжницею красуватися добротним веретам, рушникам, кожушкам (А. Турчинська);
На Гуцульщині виготовляються такі домоткані килимарські вироби: ліжники, верети, бесаги і т. ін. (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)