верста
ВЕРСТА́, и́, ж. (мн. ве́рсти, верст). Те саме, що верства́¹.
Одійшовши, може, з версту од села, стулив [Чіпка] пальці, приложив до рота й завив, як пугач (Мирний, І, 1949, 328);
Верст за дві далі — червоніють кущі шелюгів (Головко, II, 1957, 172);
Зупиняється загін.. Двісті верст вночі засніжено, не малий-таки прогін (Мал., І, 1956, 262);
Савка.. такий сухий, високий, верстою дражнили (Коцюб., І, 1955, 379).
Словник української мови (СУМ-11)