верста
ВЕРСТА́, и́, ж.; мн. ве́рсти, верст.
Те саме, що верства́1 1.
Одійшовши, може, з версту од села, стулив [Чіпка] пальці, приложив до рота й завив, як пугач (Панас Мирний);
Савка .. такий сухий, високий, верстою дражнили (М. Коцюбинський);
Верст за дві далі – червоніють кущі шелюгів (А. Головко);
Зупиняється загін .. Двісті верст вночі засніжено, не малий-таки прогін (А. Малишко).
Семисо́тна верства́ (верста́) див. верства́1.
◇ (1) За версту́ (за верству́) – здалеку.
Строкаря з економії від хазяйського за верству по духу почуєш (М. Стельмах);
– Біда, Романовичу! Вовки! Справді вовки! – Дурне-е! Звідки вони? – Коні їх чують за версту! (М. Циба);
За сім верст киселю́ ї́сти див. ї́сти;
Сім верст пі́шки за шмат (рідше за шматко́м) ки́шки див. сім.
Словник української мови (СУМ-20)