вивалюватися

ВИВА́ЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ВИ́ВАЛИТИСЯ, люся, лишся, док.

1. Падати, обвалюватися, руйнуючись від часу або від удару, тиску.

І палац уже, видно, давній.. Стіни пооблупані, де-не-де вивалюється цегла (Мирний, І, 1949, 178);

Артьомов попробував його [вікно] відчинити, але гнила рама вивалилася і вікно розсипалося (Чорн., Визвол. земля, 1950, 104);

Чоловіки вперлись руками, і частина стіни з тріском вивалилась (Скл., Святослав, 1959, 22);

// Випадати звідки-небудь при русі, нестійкому положенні і т. ін.

Нескладна лебідка підіймала площадку разом з машиною так, що буряки самі вивалювалися з кузова (Руд., Остання шабля, 1959, 528);

Обоє, і писар і старшина, вивалилися з саней у сніг (Вас., І, 1959, 129);

// Виставлятися, висуватися назовні повністю.

Язик вивалився із рота (Сл. Гр.).

2. Те саме, що вива́лювати 4.

Гомонів натовп, що вивалився з поїзда і сірою лавиною плив до привокзальної площі (М. Ол., Леся, 1960, 70);

// Вайлувато, незграбно виходити звідки-небудь.

Задьористо хтось з молодших командує в сінях, і хлібороби починають важко вивалюватися на подвір’я (Стельмах, Хліб.., 1959, 383);

На небі вже висіялися зорі, коли Мітла з Півнем з підбитими очима вивалилися з корчми (Панч, Гомон. Україна, 1954, 225).

Словник української мови (СУМ-11)