вигнічувати
ВИГНІ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ГНІТИТИ, ічу, ітиш, док., перех.
1. Стискуючи, здавлюючи, видаляти з чогось рідину і т. ін.;
// Діяти гнітом, натискувати на що-небудь з якоюсь метою.
Дід командує залазити на [забитого] кабана. Сидять довго, аж поки сало на кабанові одстане од м’яса.. Коли добре вигнітили кабана, його починають шкребти (Загреб., Європа 45, 1959, 290).
2. перен. Одержувати що-небудь шляхом утисків, насильства.
[Мелешко:] Та з вас хоча роботу Вигнічує проклятий дерилюд! А з ковалів залізо вимагає, Щоб тисячу сокир йому скувать (Коч., І, 1956, 447).
Словник української мови (СУМ-11)