видимо
ВИ́ДИ́МО.
1. Присл. до ви́ди́мий.
Поправляюсь я тут видимо, товщаю в очах (Л. Укр., V, 1956, 400);
Входить видимо збуджений Варпеховський і з місця кидається тиснути руки Мелешкові (Коч., II, 1956, 502).
2. у знач. вставн. сл. Уживається у знач., близькому до очевидно, напевно.
Антін задумавсь. Видимо, він силкувавсь щось пригадати (Коцюб., II, 1955, 302);
А Лука, видимо, не поспішався та все говорив до Марка ласкаво й запобігливо (Мик., II, 1957, 324).
Словник української мови (СУМ-11)