видимо
ВИ́ДИ́МО.
1. Присл. до ви́ди́мий.
Поправляюсь я тут видимо, товщаю в очах (Леся Українка);
Це був дуже старий чоловік, сухий – засушений літами, але ще видимо бадьорий і сильний (М. Грушевський).
2. у знач. вставн. сл. Уживається у знач., близькому до очевидно, напевно.
Антін задумавсь. Видимо, він силкувавсь щось пригадати (М. Коцюбинський);
Лука, видимо, не поспішався та все говорив до Марка ласкаво й запобігливо (І. Микитенко);
У неї не раз починав боліти її єдиний зуб, що лишився, видимо, якраз для муки (Г. Колісник).
◇ (1) Ви́ди́мо і неви́ди́мо – дуже багато.
Пішло поколінь в тебе [в землю] видимо і невидимо (Б. Олійник).
Словник української мови (СУМ-20)