виймати
ВИЙМА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ЙНЯТИ, йму, ймеш, док., перех. Діставати, витягати що-небудь звідкись.
Іде в покої… Ключ виймає, Прийшов і двері одмикає (Шевч., II, 1953, 16);
[Горпина:] Чого стовбичиш? В хату йди. Хліб вже досі виймати час (Собко, П’єси, 1958, 29);
Стара Джериха вийняла з скрині сувій полотна (Н.-Лев., II, 1956, 243);
Дівчина вийняла з кишені пакуночок (Дмит., Наречена, 1959, 157);
// Витягати звідки-небудь руку, палець.
Потому я виймав руки, з них стікала вода, а я брався за весла (Коцюб., II, 1955, 302);
// Вибирати, викопувати (грунт, корисні копалини).
Вдень і вночі працюють електричні екскаватори, які виймають грунт з берегової частини котлована (Рад. Укр., 22.VIІІ 1951, 1).
Вийма́ти (ви́йняти) о́чі — викльовувати або виколювати очі.
Орел вийняв карі очі На чужому полі (Шевч., І, 1951, 4).
◊ Вийма́ти (ви́йняти) ду́шу (се́рце) — викликати такі почуття, які знесилюють, виснажують, поволі гублять людину.
Нехай.. щодня, щогодини серце їй [дівчині] крає, нехай раз у раз душу з неї виймає — байдуже! (Вовчок, VI, 1956, 288);
[Мар’яна:] Ох, люблю я твої очі! Вийняли вони у мене моє серце (Вас., III, 1960, 35).
Словник української мови (СУМ-11)