вилаяти
ВИ́ЛАЯТИ, аю, аєш, док., перех. Обізвати кого-небудь образливими, лайливими словами.
Став [Тимоха] просити трьох [карбованців], — батько його вилаяв (Кв.-Осн., II, 1956, 259);
Здалось — це не ми передучора ще сварливо зустрілись. Не її я вилаяв дурепою (Досв., Вибр., 1959, 20);
А Балика плюне у вічі [Горленку], вилає зрадником і собакою… (Тулуб, Людолови, І, 1957, 40).
Словник української мови (СУМ-11)