виляск
ВИ́ЛЯСК, у, ч.
1. Гучний звук, утворюваний від плескання, ляскання, ударяння об що-небудь.
Десь розлігся такий виляск, що аж за озером одлунало… (Вовчок, VI, 1956, 336);
Прискакує [Килина] до нього і пацає з виляском долонею по плечах (Л. Укр., III, 1952, 236);
— А сини де? Де фронтовики? І вслід за цим виляски канчуків і приглушений стогін… (Гончар, Таврія.., 1957, 563).
2. Пронизливий звук, у який переходить голосний крик, спів, сміх і т. ін.
З виляском, з тюканням застрибала довкола кривляки вдоволена дітвора (Гончар, Таврія, 1952, 282);
Сміх був роблений, сухий, з якимись істеричними вилясками. Степан ладен був заткнути їй [тещі] горло, щоб ущухло оте лящання (Загреб., Спека, 1961, 303).
3. перев. мн. Відзвук, луна.
А в панському саду соловейко чи плаче, чи сміється, аж виляски розлягаються (Вас., I, 1959, 112);
Різнобійний гамір, жарти, сміх вдарились у паркани, вилясками обізвались за городами (Стельмах, На.. землі, 1949, 363).
Словник української мови (СУМ-11)