виправка

ВИ́ПРАВКА, и, ж.

1. рідко. Дія за знач. виправля́ти, ви́правити 2, 7.

Я дивуюся, як їм не відпаде охота приносити мені купи макулатури для виправки "стилю" (Л. Укр., III, 1952, 691);

Оддасть шкурку за виправку (Номис, 1864, № 10571).

2. Постава тіла, набута в результаті спеціальних вправ.

Багатолітня військова виправка відчувалася і в рухах, і особливо в його легкій, пружній ході (Руд., Вітер.., 1958, 15);

Зайшов ще один чоловік, судячи з виправки й легкості рухів, теж спортсмен (Собко, Стадіон, 1954, 39).

Значення в інших словниках

1. виправка — ви́правка іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. виправка — -и, ж. 1》 рідко. Дія за знач. виправляти, виправити 2), 7). 2》 Постава тіла, набута завдяки спеціальним вправам.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. виправка — ВИ́ПРАВКА, и, ж. 1. рідко. Дія за знач. виправля́ти, ви́правити 1, 2, 7. На Старокраматорському машинобудівному заводі планують організувати виробництво машин для виправки колії, щебенеочисних машин, козлових кранів (з Інтернету); Я дивуюся...  Словник української мови у 20 томах
4. виправка — випра́вка речі для новонародженого (ст): Але не лишу ж кошика – там уся виправка для дитини, так трудно її було дістати (Лисяк)  Лексикон львівський: поважно і на жарт
5. виправка — ПОСТА́ВА (звичне положення тіла під час ходіння, сидіння тощо, властива комусь манера триматися); ПОСА́ДКА (манера тримати голову); ВИ́ПРАВКА, ПОСТАНО́ВКА спец. (набута в результаті тренування, спеціальних вправ).  Словник синонімів української мови
6. виправка — Ви́права, -ви ж. 1) Выпрямленіе; исправленіе. 2) Отправка; отправленіе. 3) Имущество, даваемое дочерямъ при выходѣ замужъ, состоящее изъ бѣлья, платья, посуды и иной домашней утвари. 4) — шкури. Выдѣлка кожи. ум. ви́правка. Оддасть шкурку за виправку. Ном. № 10570.  Словник української мови Грінченка