вирівнювати
ВИРІ́ВНЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́РІВНЯТИ, яю, яєш, док., перех.
1. Робити що-небудь рівним, без заглибин, виступів і т. ін.
Засипають [чабани] багнюку довкола ринви сухою землею, вирівнюють, бо вівці аж яму вирили на тій місцині, де був колись горбик (Гончар, Тронка, 1963, 61);
Але що далі він вирівнював доверху пащу [штрека рудні], то впертіше піддавалася порода (Досв., Вибр., 1959, 196);
Взявши виварку на верстат, він [майстер] сяк-так вирівняв її (Мик., II, 1957, 475);
// Робити прямим, випрямляти, розправляти що-небудь зігнуте.
Він взяв камінь і почав вирівнювати цвяшки (Смолич, Ми разом.., 1950, 19);
Пан Хоцінський надувся, вирівняв спину, щоб наддати собі більше поваги (Н.-Лев., І, 1956, 137);
// Робити рівномірним.
Водій переключає швидкість, вирівнює хід, проїздить ще трохи й потрапляє на початок бруківки (Ю. Янов., II, 1954, 199).
2. тільки док. Зробити рівним по вертикалі або горизонталі положення кого-, чого-небудь.
За якусь хвилину Валерій відчув, що може вирівняти машину (Ільч., Звич. хлопець, 1947, 100);
Василь вирівняв літака недалеко від землі (Собко, Зор. крила, 1950, 265).
3. Розміщати, ставити по прямій лілії (ряд, колону і т. ін.).
Побачивши моряків, народні ополченці підтяглися, вирівняли ряди і ще гучніше вдарили ногами об землю… (Ткач, Крута хвиля, 1956, 98).
Словник української мови (СУМ-11)