висновувати
ВИСНО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́СНУВАТИ, ую, уєш, док.
1. Робити висновок, висновки.
З уривчастих згадок, схоплених протягом розмови, товариші висновували.., що, крім Калиновичів, був іще інший претендент до спадку (Фр., VI, 1951, 203);
Він [цісар] трон обняв за юних літ І з того виснував фальшиво, Що нібито цілком можливо Великим царством правувать І водночас розкошувать (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 400);
// перех. Виводити з чого-небудь певне твердження.
Арістотель.. зі звісних йому грецьких літературних творів висновував правила, які буцімто кермували поетами при компонуванню тих творів (Фр., XVI, 1955, 256);
Маєш ти виснувать думку: нічого з того, що ми бачим, Не пропадає: одне з одного поновляє природа (Зеров, Вибр., 1966, 131).
2. рідко. Створювати в уяві.
Зажив Грицько тихим пахарським життям, хоч не таким, яке йому за парубоцтва думка висновувала (Мирний, II, 1954, 80).
Словник української мови (СУМ-11)