висуванець

ВИСУВА́НЕЦЬ, нця, ч. Передовий працівник (робітник, колгоспник або службовець), висунутий, рекомендований на відповідальну роботу.

Робітники з гордістю називали його своїм висуванцем (Бойч., Молодість, 1949, 60);

На цьому посту Антонович несподівано застав свого висуванця (Гончар, І, 1954, 282).

Значення в інших словниках

1. висуванець — висува́нець іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. висуванець — -нця, ч. Передовий працівник (робітник, колгоспник або службовець), висунутий, рекомендований на відповідальну роботу.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. висуванець — ВИСУВА́НЕЦЬ, нця, ч. 1. іст. Той, кого висунуто, рекомендовано на відповідальну, керівну роботу, вищу посаду (у радянський час). – Ви, щасливці, захопили столицю, а ми можемо попасти туди тільки як висуванці (М. Хвильовий). 2. розм.  Словник української мови у 20 томах